Постанова ВП ВС від 07.06.2018 року

Друк

Пошук

443

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

7 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 11-121сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючогоКнязєва В. С.,

судді-доповідача ПрокопенкаО.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Бондар О. А.,

учасників справи:

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - БелінськоїО.В.,

розглянула у судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_5 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 14 грудня 2017 року № 4113/0/1517 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року № 1345/3дп/15-17 про притягнення судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності» (далі - Рішення ВРП, Оскаржуване рішення).

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 19 лютого 2018 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_5до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення ВРП.

ОСОБА_5 оскаржує Рішення ВРП з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ), а також з підстав прийняття Оскаржуваного рішення з використанням повноважень не з метою, з якою це повноваження надано, з порушенням засад обґрунтованості, безсторонності, добросовісності, розсудливості та принципів рівності і пропорційності, на порушення вимог підпунктів 2-8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)

Свої вимоги мотивує тим, що ВРП не мала повноважень ухвалювати Оскаржуване рішення. Вважає, що за таких обставин було порушено статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) щодо поняття «суду, встановленого законом». На підтвердження своїх доводів посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Олександр Волков проти України», «Занд проти Австрії», «Сокуренко та Стригун проти України».

Вказує, що станом на 25 березня 2016 року (день передачі заяв від Тимчасової слідчої комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції (далі - ТСК) до ВРП) відповідно до статті 94 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ) дисциплінарним органом, «визначеним законом» на здійснення дисциплінарного провадження щодо неї, була Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія).

Позивач вважає, що Рішення ВРП не містить достатніх посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Наводить доводи щодо невідповідності висновків відповідача щодо порушення нею норм кримінального процесуального права під час ухвалення рішення про застосування запобіжних заходів підозрюваним у вчиненні злочинів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Також вважає, що стосовно неї відповідач допустив дискримінаційний підхід, зокрема, щодо незастосування строків давності притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Вважає, що її дії не можуть бути кваліфіковані за пунктами 1 та 7 частини дев'ятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), а дисциплінарне стягнення у вигляді подання про звільнення її з посади не може бути застосовано.

Відповідач у своєму відзиві просить залишити Рішення ВРП без змін. Наводить доводи щодо відсутності підстав для задоволення скарги ОСОБА_5 та щодо законності й обґрунтованості Оскаржуваного рішення.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Указом Президента України від 14 вересня 2009 року № 740/2009 ОСОБА_5 призначена на посаду судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області строком на п'ять років.Строк повноважень судді ОСОБА_5 закінчився 14 вересня 2014 року. Відповідно до інформації, отриманої з ВККС, 6 березня 2014 року ОСОБА_5 звернулась до Комісії із заявою про обрання її на посаду судді безстроково. Розгляд вказаної заяви Комісія відклала.

3 грудня 2014 року до ТСК надійшли заяви координатора координаційної ради Коаліції молодіжних громадських організацій Черкаської області «Молода Черкащина» (далі - КМГО «Молода Черкащина») ОСОБА_13, ОСОБА_14 та заступника прокурора Черкаської області Семенова Вадима Вячеславовича про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_5 відповідно до вимог Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VІІ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VІІ).

У своїй заяві координатор координаційної ради КМГО «Молода Черкащина» ОСОБА_13 зазначила, що у справах №№ 695/377/14-к, 695/378/14-к, 695/379/14-к суддя Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_5. прийняла рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до набрання чинності Законом № 1188-VІІ, у зв'язку з їх участю у таких акціях, а тому повинна пройти перевірку відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VІІ. Вказувала також, що обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно учасників акцій протесту було загальним правилом та ставить під сумнів те, що у всіх випадках саме такий запобіжний захід був необхідним та достатнім.

ОСОБА_14 у поданій заяві зазначила, що ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року (суддя ОСОБА_5.) обрано ОСОБА_8, підозрюваному у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 296, частиною другою статті 341 Кримінального кодексу України (далі - КК), запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Вказувала, що судовий розгляд справи був неповним, ухвала про обрання запобіжного заходу є незаконною, необґрунтованоюта постановлена з порушенням норм процесуального права. Суддя проігнорувала відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, прокурор не довівіснування ризиків, передбачених частиною першою статті 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). У зв'язку з цим просила провести перевірку стосовно судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_5 щодо порушення нею присяги судді.

Заступник прокурора Черкаської області Семенов В. В. у поданій заяві зазначив, що у справах № 695/377/14-к, 695/378/14-к, 695/379/14-к, 695/381/14-к суддя ОСОБА_5. обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо осіб - учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до набрання чинності Законом № 1188-VІІ, у зв'язку з їх участю у таких акціях, а тому стосовно неї має бути проведено перевірку відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VІІ.

Оскільки ТСК не встигла розглянути вказані вище заяви до закінчення своїх повноважень, їх було передано для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VІІ.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, згідно з яким органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів всіх інстанцій, є ВРП та її Дисциплінарні палати.

Відповідно до абзацу другого пункту 21 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VІІІ заяви та скарги, передані на розгляд члену ВРЮза результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів ВРП, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.

Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

Рішенням ВРП від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у ВРП утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний склад кожної Дисциплінарної палати та затверджено їх персональний склад.

Ухвалою ВРП від 5 квітня 2017 року № 727/3дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_5

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП (далі - ТДВ ВРП) від 31 травня 2017 року № 1345/3дп/15-17 суддю ОСОБА_5 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_5 на рішення ТДП ВРП (далі - ТДП ВРП) від 31 травня 2017 року № 1345/3дп/15-17 ВРП ухвалила Оскаржуване рішення, яким на підстав пункту 5 частини десятої статті 51 Закону № 1798-VІІІ залишила рішення ТДП ВРП без змін.

За результатами розгляду матеріалів дисциплінарного провадження щодо судді ОСОБА_5 ВРП дійшла висновку, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно вказаної судді ТДП ВРП врахувала характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особу судді, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

ВРП вважає, що ТДПВРП, зважаючи на характер правопорушень, допущених ОСОБА_5, які свідчать, що суддя необ'єктивно та несправедливо здійснила правосуддя, а також на наслідки, які настали за результатами вчинених діянь, - порушенняправа осіб на свободу та особисту недоторканність, підрив суспільної довіри до суду, враховуючи дані про особусудді ОСОБА_5, дійшла правомірного висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади, незважаючи на позитивну характеристику, є пропорційним вчиненому з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу ЄСПЛ в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктомами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

Так, предметом оскаржуваного Рішення ВРП було рішення ТДП ВРП від 31 травня 2017 року № 1345/3дп/15-17 про притягнення судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII, рішення ВРП від 14 грудня 2017 року про залишення без змін вказаного рішення ТДП ВРП від 31 травня 2017 року.

Підстави для оскарження Рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_5 свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав, у принципі, доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_5, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті Рішення ВРП положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Обґрунтовуючи свою скаргу, ОСОБА_5 вказує, що дисциплінарне провадження щодо неї здійснено Дисциплінарною палатою ВРП, яка не мала таких повноважень.

Такі доводи позивача не можна вважати обґрунтованими з огляду на таке.

Законом № 1188-VІІ визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів загальної юрисдикції. Для реалізації цього закону було створено ТСК.

Як вже було зазначено, 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України» (щодо правосуддя) та Закон № 1402-VІІІ, а 5 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VІІІ.

У пунктом 21 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII зазначено, що дисциплінарні справи, відкриті ВРЮ до набрання чинності Законом № 1402-VIII, Дисциплінарні палати ВРП розглядають у порядку, передбаченому пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, з урахуванням особливостей, визначених регламентом ВРП.

Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ встановлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

Рішенням ВРП від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у ВРП утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний та персональний склад кожної Дисциплінарної палати.

Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII заяви, які передані ТСК ВРЮ відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VІІ, дисциплінарні органи ВРП розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені Законом № 1402-VIII.

Таким чином, доводи судді ОСОБА_5 спростовуються вказаними нормами законодавства, якими визначені повноваження дисциплінарних органів ВРП. З цих же підстав не можна визнати обрґунтованими й доводи позивача щодо порушення статті 6 Конвенції.

Як убачається із матеріалів дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_5та зі змісту Оскаржуваного рішення, відповідно до ухвал Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_5., застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваних ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, дійшла висновку, що вчинення ними кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294, частиною другою статті 341 КК, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: рапортами працівників міліції про виявлення факту блокування будівлі Черкаської обласної державної адміністрації, про звернення працівників міліції до лікарні за отриманням медичної допомоги, первинними медичними документами про одержання тілесних ушкоджень працівниками міліції, протоколами затримання підозрюваних.

Однак із наявних у матеріалах справ доказів - рапортів працівників міліції, медичних довідок, не вбачається, що саме ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вчинили кримінальні правопорушення, передбачені частиною першою статті 294, частиною другою статті 341 КК.

Відповідно до рапорту оперативного чергового Соснівського рацйонного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - РВ УМВС України) в місті Черкаси ОСОБА_16 від 23 січня 2014 року невідомі особи намагалися зайти до приміщення обласної державної адміністрації та пошкодити вхідні двері.

Згідно з рапортом старшого слідчого слідчого відділу Соснівського РВ УМВС України в місті Черкаси старшого лейтенанта міліції ОСОБА_17 від 23 січня 2014 року «під час припинення масових заворушень біля будівлі Черкаської обласної державної адміністрації, що розташована по бульвару Шевченка, 195 в місті Черкаси, невстановленими особами було спричинено тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості працівникам міліції, які виконували службові обов'язки».

В ухвалах про застосування запобіжного заходу слідчий суддя ОСОБА_5. не вказала, якими фактами та доказами підтверджується наявність обґрунтованої підозри у вчиненні вказаними особами кримінальних правопорушень.

Відповіднодостатті 84 КПК доказамивкримінальному провадженнієфактичні дані, отриманіу передбаченомуцимКодексом порядку, напідставі якихслідчий, прокурор, слідчийсуддяі судвстановлюютьнаявність чивідсутністьфактів таобставин, що маютьзначеннядля кримінальногопровадженнята підлягаютьдоказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Слідчий суддя зобов'язаний розглянути надані стороною обвинувачення докази щодо їх незалежності, допустимості, достовірності.

Слідчий суддя ОСОБА_5. не взяла до уваги, що стаття 62 Конституції України гарантує дотримання державою принципу презумпції невинуватості особи, а саме - ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Разом із тим під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів до підозрюваних слідчий суддя не встановила, чи наводять надані стороною обвинувачення докази - обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а також чи свідчать надані стороною обвинувачення докази про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Сам факт звинувачення особи у скоєнні тяжкого злочину не може бути підставою для тривалого утримання її під вартою (рішення ЄСПЛ у справі «Калашніков проти Росії», 2002 рік; «Миханів проти України», 2008 рік).

Водночас під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути з'ясовано можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у пункті 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», 2011 рік).

Отже, слідчим суддею ОСОБА_5. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних, повного та неупередженого судового розгляду з урахуванням положень статті 5 Конвенції та прецедентної практики ЄСПЛ, а її твердження про те, що при постановленні ухвал вона врахувала всі обставини справ та наявні докази, спростовуються матеріалами дисциплінарного провадження. Крім того, слідчий суддя належним чином не вмотивувала можливості застосування менш суворих заходів, обмежившись загальними фразами.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що характер правопорушень, допущених суддею ОСОБА_5., свідчатьпро здійснення нею правосуддя необ'єктивно та несправедливо, та що внаслідок таких дій судді було порушено права осіб на свободу та особисту недоторканність, що підриває суспільну довіру до суду. З огляду на це та враховуючи дані про особу ОСОБА_5, ВРП дійшла правомірного висновку щодо застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади, що, незважаючи на позитивну характеристику, є пропорційним вчиненому та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішення.

З огляду на наведене твердження ОСОБА_5 про те, що Рішення ВРП не містить достатніх посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, не можна вважати обґрунтованими.

У своїй скарзі ОСОБА_5 посилається на те, що ВРП помилково застосувала трирічний строк для притягнення її до дисциплінарної відповідальності відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VIII.

Проте ці доводи не можуть бути враховані судом з огляду на таке.

НормиЗакону № 2453-VI та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакціях, чинних на час прийняття суддею ОСОБА_5. ухвали від 25 січня 2014 року, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) внесено зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI в новій редакції, що вступила в силу з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої ст. 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

За приписами частини четвертої статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто положення частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) нерозривно пов'язані з розділом VI Закону № 2453-VI, що регламентує підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності, а тому використання цієї норми стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції від 28 березня 2015 року.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 12 квітня 2016 року (у справі № 800/485/15) та постанові Великої Палати Верховного суду від 19 квітня 2018 року (у справі № 800/234/17).

Велика Палата Верховного Суду не знаходить правових підстав та мотивів для відступлення від цих висновків.

При цьому частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII (у редакції від 2 червня 2016 року), яка діяла на час розгляду ТДП ВРП дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_5., також передбачено трирічний строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

Отже, суд знаходить, що відповідач в силу положень статті 58 Конституції України правильно застосував трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час винесення суддею ОСОБА_5. ухвал від 25 січня 2014 року і не встановлювала строк для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що суддя ОСОБА_5. у період з 25 січня 2014 року по 19 січня 2017 року перебувала у відпустці 191 день, а тому рішення ТДП ВРП від 31 травня 2017 року прийнято в межах трирічного строку давності притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки при розгляді кожної дисциплінарної справи ВРП індивідуально встановлює вид правопорушення, вчинений суддею, ступінь вини та визначає міру покарання в силу наданих їй Конституцією та законами України дискреційних повноважень, тому посилання для порівняння на рішення ВРП щодо притягнення інших суддів до дисциплінарної відповідальності не можуть бути підставою для скасування рішення стосовно судді ОСОБА_5

Разом з тим дисциплінарний орган ВРП визначив, що дії судді ОСОБА_5 під час винесення ухвал від 25 січня 2014 року повинні кваліфікуватись як порушення присяги.

Відповідно до частини першої статті 116 Закону № 2453-VI суддя звільнявся з посади у разі порушення ним присяги судді на підставі положень пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

За змістом частини другої статті 97 вказаного Закону подання про звільнення судді з посади у зв'язку з порушенням присяги може бути внесено, зокрема, у разі якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

З набранням чинності 30 вересня 2016 року Закону № 1401-VIII статтю 126 Конституції України, яка визначає перелік підстав для звільнення судді, викладено в новій редакції.

Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статтею 115 Закону № 1402-VIII встановлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до пункту 1 частини дев?ятої статті 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

З огляду на викладене дії, які на момент винесення суддею ОСОБА_5. ухвал від 25 січня 2014 року розцінювались як порушення присяги, згідно з чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП та її дисциплінарний орган правильно застосував до судді ОСОБА_5 дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення з посади саме за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Також Велика Палата Верховного Суду критично оцінює аргументи судді ОСОБА_5, про те що під час обрання до неї виду дисциплінарного стягнення дисциплінарний орган не врахував принцип пропорційності та даних, які характеризують її особу.

Як убачається з матеріалів справи, під час прийняття Оскаржуваного рішення ВРП зазначила, що суддя ОСОБА_5. завдала істотної шкоди у вигляді підриву авторитету правосуддя та суспільної довіри до суду, а тому позитивна характеристика не може бути підставою для застосування більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання на звільнення з посади судді, що є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на характер та наслідки вчиненого проступку.

Підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України та стаття 115 Закону № 1402-VIII).

Згідно з пунктом 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується в разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року

№ 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Відповідно до пункту 50 Висновку № 3 (2002) КРЕС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Таким чином, оцінивши в сукупності отримані докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, ВеликаПалата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи Оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_5 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

Отже, Рішення ВРП повністю відповідає вимогам частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, а тому не підлягає скасуванню. Робота дисциплінарного органу не характеризувалася недоліками, які би могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ в рішеннях у справах «ОлександрВолков проти України» і «Куликов та інші проти України». А подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_5 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_5 до ВРП про визнання протиправним та скасування Оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_5до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2017 року № 4113/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року № 1345/3дп/15-17 про притягнення судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2017 року№ 4113/0/15-17 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 18 червня 2018 року.

Головуючий В.С.Князєв Суддя-доповідач О.Б.Прокопенко Судді: Н.О.Антонюк Н.П.Лященко С.В.БакулінаЛ.І.Рогач В.В.БританчукІ.В.Саприкіна Д.А.Гудима О.М.Ситнік О.С.ЗолотніковО.С.Ткачук О.Р.КібенкоВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.Яновська

Історія справи

Юридические оговорки

О проекте

Партнёры